Acts 27:1-28:16 Якже присуджено, щоб плисти нам в Італию, то передано Павла і деяких инших вязників сотникові, на ймя Юдию, Августової роти.

UkrainianNT⁽ⁱ⁾ ¹ Якже присуджено, щоб плисти нам в Італию, то передано Павла і деяких инших вязників сотникові, на ймя Юдию, Августової роти. ² І, ввійшовши в корабель Адрамицький, маючи плисти попри місця Азийські, пустились ми з Аристархом Македонцем із Солуня, що був з нами. ³ А другого дня пристали в Сидонї. Й обходив ся Юлий ласкаво з Павлом, і дозволив ходити до другів, щоб дізнати їх піклування. ⁴ А відчаливши звідтіля, поплили до Кипра; бо вітри були противні. ⁵ І, перепливши море, що проти Киликиї та ПамФилиї, прибули в Мири Ликийські. ⁶ А там знайшовши сотник корабель Александрииський, що плив в Італию, посадив нас на него. ⁷ Многі ж днї помалу пливучи і ледві бувши проти Книда, тим що не допускав нас вітер, приплили ми під, Крит проти Салмона, ⁸ і, ледві минувши його, прибули на врочище Гарна пристань, від котрого був близько город Ласей. ⁹ Як же доволї часу минуло й було вже непевне плаваннє, тим що вже піст минув, то радив Павел, ¹⁰ кажучи їм: Люде, я бачу, що з утратою і з великою шкодою, не тільки для тягару і для статку, та й для душ наших буде плаваннє. ¹¹ Сотник же керманичеві і властителеві корабля довіряв більш, ніж тому, що сказав Павел. ¹² Як же пристань не була вигідна на зимуваннє, то більше їх давали раду пуститись ізвідтіля, чи не можна. б як, добравшись до Финикиї, перезимувати в пристані Крицькій, що лежить між вітром полуденнім і західнїм. ¹³ Як же повіяв полуденнїй вітер, то, думаючи, що досягли свого заміру, знявшись поплили мимо Крита. ¹⁴ Та незабаром опісля настиг на них бурний вітер, званий Євроклидон. ¹⁵ Як же підхопило корабля і неможна було противитись вітрові, то віддались ми ¹⁵ і носило нас. ¹⁶ На остров же якийсь набігши, званий Кдавда, на силу здолїли удержати човна, ¹⁷ котрий стягнувши, усякого способу добирали, підвязуючи корабля; а боячись упасти в сирть (мілке місце), спустили парус, і так нас носило. ¹⁸ А що вельми буря нами кидала, то назавтра повикидали тягар. ¹⁹ А третього дня своїми руками надібє корабельне викидали. ²⁰ Як же нї сонце, ні зорі не являлись многі дні, і надягала немала буря, то на останок і вся надїя віднялась, щоб спасти ся нам. ²¹ Як же довго не їли ми, то ставши Павел серед них, рече: Люде, треба було, послухавши мене, не відчалювати від Криту, (то) і не здобулись би такої втрати і шкоди. ²² А тепер благаю вас, бодріть ся; не буде бо погибелї нї одній душі з вас, окрім корабля. ²³ Явив ся бо мені сієї ночи ангел Бога, до котрого я належу й котрому служу, ²⁴ глаголючи: Не бійсь, Павле: ти мусиш стояти перед кесарем, і ось дарував тобі Бог усіх тих, що плинуть з тобою. ²⁵ Тим бодріть ся, люде (добрі); вірую бо Богу, що так буде, як сказано мені. ²⁶ Мусимо бо до острова якогось пристати. ²⁷ Як же настала чотирнайцята ніч, що носило нас по Адриятицькому морю, коло півночи постерегли корабельники, що близько від них якась земля; ²⁸ і, змірявши глибиню, знайшли двайцять сяжнїв; трохи ж відпливши і знов змірявши, знайшли сяжнїв пятнайцять. ²⁹ І, опасуючись, щоб не набігти на гостре місце, кинули з демена (керми) чотири якори і дожидали дня. ³⁰ Як же корабельники шукали втїкти з корабля, спускаючи човна на море, роблячи вид, ніби хочуть кинути якоря з носу, ³¹ сказав Павел сотникові й воїнам: Коли сї не зістануть ся на кораблї, то ви не можете спасти ся. ³² Тоді воїни пообтинали верівки в човна, та й дали йому впасти. ³³ Як же почало днїти, благав Павел усїх прийняти їжи, говорячи: Сьогодні чотирнайцятий день ви, ждучи, постите, нічого не ївши. ³⁴ Тим же благаю вас, прийміть їжи; воно бо для вашого спасення; нї в кого бо з вас і волос не впаде з голови. ³⁵ Сказавши ж се і взявши хлїб, оддав Богу хвалу перед усіма, і переломивши почав їсти. ³⁶ Тоді повеселішали всі, і вони прийняли їжу. ³⁷ Було ж нас у кораблї всіх двісті сїмдесять і шість душ. ³⁸ А наситившись їжею, облегчили корабель, викидаючи пшеницю в море. ³⁹ Як же настав день, не пізнали землї, загледїли ж затоку якусь, що мала беріг, до котрого нарадились, коли можна, причалити кораблем. ⁴⁰ І, витягши якорі, пустились морем, порозвязувавши завязї деменові і піднявши парусок по вітру, прямували до берега. ⁴¹ Попавши ж на місце двоеморське, загрузилй корабля; і перед, застрявши, був нерухомий, а зад розбивало силою филь. ⁴² Між воїнами ж стала рада, щоб вязників повбивати, щоб которий випливши, не втік. ⁴³ Сотник же, хотівши спасти Павла, заборонив їм що загадали, і звелів, щоб ті, хто вміє плавати, перші скочили, і вийшли на землю, ⁴⁴ а остальнї, - хто на дошках, а хто на чому з корабля. І сталось так, що всі спаслись на землю.²⁸ ¹ Спасши ся ж довідались, що остров зветь ся Мелит. ² Чужоземці ж показали нам не мале милосерде: розложнвши бо багатте, прийняли всіх нас задля дощу, що йшов, і задля холоду. ³ Як же набрав Павел оберемок хворосту і положив на огнище, вибігши від жару гадина, почепилась на руцї в него. ⁴ Побачивши чужоземці, що зьвірюка висіла з руки його, говорили між собою: Певно сей чоловік убийця, що спас ся з моря, та суд (богів) не дав йому жити. ⁵ Він же, струснувши гадюку в огонь, не дізнав ніякого лиха. ⁶ Вони ж дожидали, що він мав опухнути або зараз упаде мертвий; як же довго дожидались і бачили, що ніякого лиха йому не сталось, перемінивши думки, казали, що се Бог. ⁷ Навкруги ж сього місця були землі першого на острові, на ймя Публия. Він, прийнявши нас, три дні поприятельски гостив. ⁸ І сталось, що батько Публиїв лежав, болїючи на пропасницю та на живіт. Приступивши до него Павел, помоливсь і, положивши руки на него, сцїлив його. ⁹ Як се стало ся, то й инші на острові, що мали недуги, приходили та й сцїлялись. ¹⁰ Вони і великою честю пошанували нас, а як ми відпливали, надавали, чого нам треба (було). ¹¹ По трох же місяцях одвезлись ми кораблем Александрийським, надписаним Диоскур, що зимував на острові, ¹² і припливши в Сиракузу, пробули (там) три дні. ¹³ А звідтіля відпливши, прибули в Регию, і за один день, як настав полуденний вітер, прийшли другого дня в Путеоли, ¹⁴ де знайшовши братів, ублагані були від них перебути у них сім день; і так прийшли в Рим. ¹⁵ Звідтіля, почувши брати про нас, повиходили назустріч нам аж до Апиєвого торгу та Трох Гостинниць. Побачивши їх Павел і подякувавши Богу, набрав ся сьмілости. ¹⁶ Як же прийшли ми в Рим, сотник передав вязнику воїводї; Павлу ж дозволено жити окреме з воїном, що стеріг його.